14. Основи міжнародно-правового регулювання аграрних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУ чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Міжнародно-правове регулювання аграрних відносин сприяє підвищенню ефективності аграрного виробництва шляхом розвитку торгівлі сільськогосподарською продукцією на світовому ринку та економічному співробітництву держав в цілому. Укладені Україною міжнародні договори становлять окрему групу джерел (форм) аграрного права. Вони є невід’ємною частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому нормами цього законодавства. Це зумовлено, в першу чергу, міжнародними зобов`язаннями нашої країни, які виникають в процесі інтеграції до світових спільнот.

Для розвитку аграрних відносин та формування системи аграрного законодавства важливе значення мають міжнародно-правові акти, де закріплені основні принципи міжнародного економічного права, а саме:

Статут ООН від 26 червня 1945 року,

Декларація про принципи міжнародного права щодо дружніх відносин і співробітництва відповідно до Статуту ООН від 24 жовтня 1970 року,

Хартія економічних прав і обов'язків держав від 12 грудня 1974 року,

Декларація про встановлення нового економічного порядку від 1 травня 1974 року тощо.

Постановами Верховної Ради України було ратифіковано міжнародні договори про співробітництво з більшістю держав – колишніх республік СРСР, а також з іншими країнами, зокрема Францією, Польщею, Угорщиною, Туреччиною, Словаччиною, Індією тощо.

Джерелом аграрного права виступають саме положення міжнародних договорів, присвячені співробітництву в аграрній сфері економіки. Наприклад, Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Туркменистаном (ст. 12 ) 16,

Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Республікою Казахстан (ст. 16) 17,

Договір про взаєморозуміння та співробітництво між Україною і Французькою Республікою (ст. 12 ) 18 тощо.

З урахуванням міжнародних зобов`язань нашої країни, які виникають в процесу інтеграції Украни до світових спільнот, при правовому врегулюванні аграрних відносин щодо виробничо-господарської діяльності суб`єктів аграрного виробництва зростає вплив норм міжнародно-правового характеру, що містяться в міжнародних договорах. Це, насамперед, Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 року та Угода про сільське господарство від 15 квітня 1994 року, де закріплено правила міжнародної сільськогосподарської торгівлі, гарантовано забезпечення доступу до національних ринків імпортної сільськогосподарської продукції, врегульовано санітарні, фітосанітарні та ветеринарні умови торгівлі з метою створення справедливої й ринково-орієнтованої системи торгівлі в галузі сільського господарства.

Сучасні напрями розвитку аграрного законодавства визначаються також Законом України від 18 березня 2004 року «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавста Європейського Союзу». Так, згідно Закону України від 6 липня 2010 року «Про приєднання до Конвенції про торгівлю зерном» наша держава приєдналася до Конвенції про торгівлю зерном від 7 грудня 1994 року, яка була укладена для сприяння міжнародному співробітництву в усіх галузях торгівлі зерном. Приєднання України 22 вересня 1994 року до Міжнародної угоди по цукру від 20 березня 1992 року забезпечило розширення міжнародного співробітництва в сфері світового ринку цукру і пов’язаних з цим питань. Важливими для врегулювання трудових відносин є положення Конвенції Міжнародної організації праці про інспекцію праці в сільському господарстві від 25 червня 1969 року, ратифікованою Україною 8 вересня 2004 року. Прагнучи до поглиблення співробітництва в галузі карантину рослин, з метою охорони території держави від занесення шкідників хвороб рослин і насіння бур’янів, що підлягають карантину, задля сприяння торгівлі, обміну рослинами і продукцією рослинного походження.

Міністерством сільського господарства і продовольства України було укладено угоду з Міністерством сільського господарства і продовольства Республіки Польща від 29 вересня 1994 року «Про співробітництво в галузі карантину і захисту рослин». Пізніше наша країна взяла на себе зобов’язання приймати законодавчі, технічні й адміністративні заходи, спрямовані на забезпечення спільних і ефективних дій щодо запобігання введенню до складу рослинного чи тваринного світу і поширенню шкідників рослин і рослинних продуктів, приєднавшись 31 січня 2006 року до Міжнародної конвенції про захист рослин від 6 грудня 1951 року. Міжнародна конвенція з охорони нових сортів рослин від 2 грудня 1961 року, до якої Україна приєдналася 2 серпня 2006 року, сприяє належному врегулюванню аграрних відносин щодо охорони нових сортів рослин.