100. Правове забезпечення ідентифікації та реєстрації сільськогосподарських тварин.

Правове регулювання питань ідентифікації та реєстрації тварин здійснюється відповідно до Конституції України, Закону України «Про ветеринарну медицину», Закону України «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин» та інших нормативно-правових актів у цій сфері.

Так, ідентифікація розуміється як процес ототожнення тварини шляхом присвоєння їй ідентифікаційного номера з використанням візуальних, електронних та змішаних засобів залежно від виду тварини з подальшим внесенням ідентифікаційного номера до Єдиного державного реєстру тварин. У той час під реєстрацією законодавець розуміє внесення до Єдиного державного реєстру тварин даних про ідентифіковану тварину, її власника/утримувача, господарство, переміщення, забій, утилізацію, загибель, падіж

На даному етапі розвитку вітчизняної системи ідентифікації та реєстрації тварин, на наш погляд, це є виправданим. При цьому, якщо цільове використання тварини не має правового значення для процесу її ідентифікації та реєстрації, то особливості проведення цих дій для окремих видів тварин все ж існують та відображені у низці спеціальних наказів Міністерства аграрної політики України від 31 грудня 2004 р. (Про запровадження ідентифікації та реєстрації коней, Про запровадження ідентифікації та реєстрації овець і кіз, Про запровадження ідентифікації та реєстрації свиней) та від 17 вересня 2003 р. (Про запровадження ідентифікації та реєстрації великої рогатої худоби).

На правовий механізм ідентифікації та реєстрації тварин покладено виконання кількох важливих функцій: охоронної, інформаційної, прогностичної, уніфікаційної, статистичної, правопідтверджуючої. Остання функція була породжена потребами практики та набуває усе більшого значення, а це, у свою чергу, вимагатиме подальших наукових розвідок у даному напрямі.

101. Правове регулювання використання гмо при виробництві сільськогосподарської продукції.

Останнім часом у зв’язку з розвитком генної інженерії та біотехнологій значного поширення набуло використання генетично модифіко­ваних організмів в процесі сільськогосподарського виробництва. Генетично модифікований організм –  будь-який організм, у якому генетичний матеріал був змінений за допомогою штучних прийомів переносу генів, які не відбуваються у природних умовах. 

ГМО створюється шляхом впрова­дження чужорідних генів з одного організму до іншого, оми­наючи при цьому видові бар’єри. До генотипу переноситься обраний ген, що відпові­дає за певну ознаку. Трансгенним сільськогосподарським культурам влас­тиві швидкість зростання, довготривале зберігання, стійкість до шкідни­ків, висока врожайність, невибагливість до умов вирощування. Прибічники генної інженерії вважають, що ГМО допоможуть вирішити глобальну продовольчу проблему. Проте, наслідки вживання та використання такої продукції на даний час оста­точно не з’ясовані, як і вплив такої проду­кції на людей, тварин, рослинний світ. Концепція Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року, затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 р., закріплює необхідність збереження генетичного різноманіття культурних сортів рослин, сільськогосподарських та одомашнених тварин і їх диких родичів з метою мінімізації генетичної ерозії та збереження агробіорізноманіття.

На сьогодні правову основу зазначених відносин становить Закон України від 31 травня 2007 р. «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» Він закріплює визначення біологічної та генетичної безпеки, ГМО, продукції, виробленої з ГМО тощо. Так, біологічна безпека визначається у Законі як стан середовища життєдіяльності людини, при якому відсутній негативний вплив його чинників (біологічних, хімічних, фізичних) на біологічну структуру і функцію людської особи в теперішньому і майбутніх поколіннях, а також відсутній незворотній негативний вплив на біологічні об’єкти природного середовища (біосферу) та сільськогосподарські рослини і тварини.

Закон закріплює принцип пріоритетності охорони здоров’я людей та навколишнього середовища у порівнянні з отриманням економічних переваг від застосування ГМО, регулює генно-інженерну діяльність у замкненій та відкритій системах. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2009 р., № 468 «Про затвердження Порядку етикетування харчових продуктів, які містять генетично модифіковані організми або вироблені з їх використанням та вводяться в обіг» з 1 липня 2009 року етикетування харчових продуктів, які містять генетично модифіковані організми обсягом понад 0,9 відсотка або вироблені із сільськогосподарської продукції, вміст генетично модифікованих організмів у якій становить понад 0,9 відсотка, повинне проводитися їх виробником (постачальником) із зазначенням відповідної інформації.

Харчові продукти, які містять генетично модифіковані організми обсягом понад 0,9 відсотка або вироблені із сільськогосподарської продукції, вміст генетично модифікованих організмів у якій становить понад 0,9 відсотка, на яких не виконано відповідний напис, підлягають вилученню з обігу.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 9 листопада 2010 р. «Про затвердження Переліку харчових продуктів, щодо яких здійснюється контроль вмісту генетично модифікованих організмів» до таких харчових продуктів віднесено такі, як: соя, кукурудза, картопля, томати, кабачки, диня, папайя, цикорій, цукровий буряк, ріпак, льон, бавовна, пшениця, рис, продукти дитячого харчування та сировина для їх виготовлення, харчові продукти для спеціального дієтичного споживання, харчові продукти, дієтичні добавки, виготовлені з використанням названих харчових продуктів, закваски, дріжджові культури та продукти, що їх містять.

Державну реєстрацію ГМО здійснюють відповідні компетентні органи. Зокрема, Міністерство екології та природних ресурсів України здійснює державну реєстрацію засобів захисту рослин, отриманих з використанням ГМО; Міністерство аграрної політики та продовольства України – створених на основі ГМО сортів сільськогосподарських рослин, порід тварин, мікробіологічних сільськогосподарських препаратів, ГМО джерел кормів, кормових добавок та ветеринарних препаратів, які містять ГМО або отриманих з їх використанням, тощо.

До продукції, яка реєструється у Державних реєстрах ГМО, Закон відносить: 1) сорти сільськогосподарських рослин та породи тварин, створені на основі ГМО; 2) ГМО джерела харчових продуктів; 3) ГМО джерела кормів.

Взагалі правова регламентація використання ГМО дуже складна, оскі­льки охоплює широку сферу суспільних відносин, пов’язаних з біологічним різноманіттям, інтелектуальною власністю, етичними та релігійними пе­реконаннями, ризиком для здоров’я людини, безпекою харчових продуктів, правами споживачів, охороною довкілля та ін. Тому нагальною є розробка ефективної законодавчої бази з тим, щоб споживач був проінформований про всі характеристики таких харчових продуктів: про їх склад, харчову цінність, їх вплив на організм та ін. Все це має бути відображено в ході маркування даних продуктів. Вибір щодо споживання такої продукції робить кожна людина, але право споживача на інформацію має бути гарантоване законодавством. Адже ст. 50 Конституції України гарантує кожному право вільного доступу до інформації про якість та безпечність харчових продуктів. Кожен має право на поширення такої інформації, вона ніким не може бути засекречена та ін.