9. Конституція України як основне джерело аграрного права.

Конституція України складає фундамент для розвитку аграрного права. Конституція – Основний Закон громадянського суспільства і держави, який має найвищу юридичну силу, через який затверджуються основи суспільного і державного ладу і механізми їх дії, спрямовані на зміцнення держави і забезпечення прав і свобод громадян.

Положення Конституції України визначають права, свободи і обов’язки людини і громадянина, що повною мірою поширюється і на селян, як учасників агропромислового виробництва в усіх його формах організації. Законодавство України повинно відповідати положенням Конституції України. Конституція становить базу для поточного законодавства і формування правової системи держави. Поточне законодавство розвиває положення Конституції. Основний Закон містить норми прямої дії, які відповідають стандартам сучасного міжнародного права і не потребують будь-яких додаткових законів і постанов для її застосування. Конституція України визнала землю, її надра, водні та інші природні ресурси об’єктом права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування. На підставі ст. 41 Конституції України, в якій закріплено право кожного громадянина мати свою власність і ст. 42, в котрій йдеться про право всіх громадян України на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації, особи мають право об’єднуватися у сільськогосподарські кооперативи, спілки селян, акціонерні та інші господарські товариства і займатися будь-якою, не забороненою законом, підприємницькою діяльністю.

Конституційно-правове регулювання аграрних відносин забезпечується нормами Конституції України в частині:

а) права власності та інших майнових прав селян на землю та інше майно;

б) правового регулювання праці в сільському господарстві;

в) права громадян на підприємництво в аграрній сфері, правового статусу аграрних товаровиробників;

г) закріплення системи органів державного регулювання сільського господарства, визначення їх компетенції;

д) соціального захисту селян та соціального розвитку села.

10. Закони як джерела аграрного права України та їх класифікація.

Закони України – нормативно-правові акти органу законодавчої влади, які регулюють найбільш важливі суспільні відносини, виражають волю й інтереси більшості населення, приймаються в особливому порядку і мають вищу юридичну силу.

За предметом регулювання аграрні закони поділяють на загальні акти і диференційовані (спеціальні) акти. Загальні акти містять норми, що регулюють майнові й організаційні відносини, які стосуються організаційно-правової перебудови структури агропромислового комплексу, аграрної реформи та створення ефективних товаровиробників сільськогосподарської продукції. Диференційовані акти включають норми, що регулюють правовий статус окремих суб'єктів аграрного підприємництва або окремі види аграрного господарювання (в галузі насінництва, тваринництва та ін.)

Важливе значення в регулюванні аграрних відносин мають наступні закони:

Закон України в 1990 р. «Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу в народному господарстві» визначає умови та засоби, що гарантують пріоритетність розвитку соціальної сфери села і АПК. Це має забезпечуватися державою шляхом здійснення організаційно-економічних та правових заходів (надання сільськогосподарським виробникам права вільного вибору напрямку господарської діяльності, повної власності на результати своєї праці, зміни державної інвестиційної політики, спрямування інвестицій на розвиток переробної промисловості, будівельної індустрії для АПК, паритетне ціноутворення на продукцію, тощо);

Закон України 2003 р. «Про особисте селянське господарство» вперше в законодавстві закріпив визначення особистого селянського господарства, встановив правовий режим його майна та землі, права та обов’язки осіб, що займаються веденням господарства та ін.;

Закон України 2003 р. «Про фермерське господарство» визначає порядок та умови надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, порядок створення та державної реєстрації господарства, встановлює права та обов’язки господарства та його членів як землекористувачів, визначає правовий режим майна фермерського господарства, особливості регламентації земельних правовідносин та ін.;

Закон України 2004 р. «Про державну підтримку сільського господарства України» встановлює основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення. Закон визначає принципи діяльності Аграрного фонду, мету, порядок та наслідки здійснення державних аграрних інтервенцій, порядок проведення державних заставних закупівель зерна та інших заходів щодо регулювання аграрного ринку;

Закон України 2012 р. «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» регулює відносини у сфері страхування сільськогосподарської продукції, що здійснюється з державною підтримкою. Державна підтримка страхування сільськогосподарської продукції полягає у наданні з державного бюджету сільськогосподарським товаровиробникам грошових коштів у вигляді субсидій на відшкодування частини страхового платежу (страхової премії), фактично сплаченого ними за договорами страхування сільськогосподарської продукції;

Закон України 2020 р. «Про сільськогосподарську кооперацію» визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування сільськогосподарської кооперації, особливості утворення і діяльності сільськогосподарських кооперативів, їх об’єднань.

До диференційованих актів належать закони: «Про насіння і садивний матеріал», «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них», «Про племінну справу в тваринництві», «Про ветеринарну медицину», «Про зерно та ринок зерна в Україні».