53. Права та обов’язки осіб, що займаються веденням особистого селянського господарства. Надання послуг у сфері сільського (зеленого) туризму.

Важливішу частину правового статусу громадян, які ведуть особисте селянське господарство, складають їх права та обов’язки, що становлять собою вид і міру дозволеної і належної поведінки. Основний їх перелік міститься у ст. 7 Закону України «Про особисте селянське господарство». Залежно від об’єкта, з приводу якого вони виникають, права та обов’язки вказаних громадян можна поділити на земельні, майнові, фінансові та соціальні. До земельних прав належать:

- право самостійно господарювати на землі. Це означає, що власник земельної ділянки може без втручання інших суб’єктів використовувати її за цільовим призначенням для задоволення своїх особистих потреб;

- передавати земельні ділянки особистого селянського господарства фізичним або юридичним особам в оренду,уклавши відповідний договір;

- використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі. Об’єктом цього права є корисні копалини місцевого значення, перелік яких визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 р. «Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення».

Групу майнових прав осіб, що займаються веденням особистого селянського господарства, становлять:

- право укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству. Уповноваженою особою може бути дієздатний член особистого селянського господарства, який досяг 18 років;

- реалізувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам;

- право самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва, що означає самостійне визначення потреб господарства у сільськогосподарській техніці, обладнанні, добривах, посадковому і насіннєвому матеріалі, молодняку худоби або птиці та прийняття рішення про придбання таких засобів;

- вільно розпоряджатися належним майном, виробленою сільськогосподарською продукцією та продуктами її переробки;

- право на відшкодування збитків;

- надавати послуги з використанням майна особистого селянського господарства.

До фінансових прав осіб, що займаються веденням особистого селянського господарства можна віднести:

- право відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити в установленому законом порядку;

- бути членами кредитної спілки та користуватися її послугами;

- брати участь у конкурсах сільськогосподарських виробників для отримання бюджетної підтримки відповідно до загальнодержавних і регіональних програм.

Соціальні права, спрямовані на отримання можливості громадянам, що ведуть особисте селянське господарство, користуватися соціальними благами, які забезпечуються державою, зокрема, це право отримувати в установленому законом порядку трудову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії.

Обов’язки осіб, що ведуть особисте селянське господарство, залежно від об’єкта, з приводу якого вони виникають, поділяються на: земельні, санітарно-екологічні та інформаційні.

Земельні обов’язки спрямовані на забезпечення цільового та раціонального використання земельних ділянок, наданих громадянам для ведення особистого селянського господарства. До них відносяться: обов’язок дотримуватися вимог земельного законодавства; забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватись правил добросусідства та обмежень, пов’язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Санітарно-екологічні обов’язки спрямовані на захист прав споживачів сільськогосподарської продукції, що виробляється в особистих селянських господарствах, збереження природних ресурсів. Це обов’язки дотримуватися вимог законодавства про охорону довкілля, діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог відповідно до законодавства.

До інформаційних відноситься обов’язок надавати сільським, селищним, міським радам необхідні дані щодо їх обліку.

Наведений перелік не є вичерпним, отже, законодавством можуть бути встановлені інші права та обов’язки зазначених осіб.

Одним із способів реалізації права особистого селянського господарства на надання послуг з використанням його майна є надання послуг у сфері сільського зеленого туризму.

Визначення сільського туризму в Україні на сьогодні законодавством не передбачено. Закон України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. та окремі, загальні норми Закону України «Про особисте селянське господарство» не дають можливості належним чином регулювати цей вид діяльності, що значною мірою стримує його розвиток. Хоча закордонний досвід свідчить, що результатом розвитку сільського туризму є диверсифікація сільськогосподарської діяльності, підвищення її ефективності, зростання соціального статусу сільських жителів та престижу сільського способу життя.

Поняття «сільський туризм» є широким поняттям і розуміється як туризм у сільській місцевості, який охоплює майже всі форми відпочинку можливі на таких територіях. Характерною особливістю сільського туризму є його природність, екологічність. Саме з цим пов’язано визначення сільського туризму, як «зеленого».

Сільський зелений туризм - це специфічний вид туризму, що має рекреаційний, відпочинковий, оздоровчий та/або пізнавальний характер, зосереджений у сільській місцевості і пов'язаний з використанням майна, земельних ділянок та трудових ресурсів фізичних осіб, які займаються сільськогосподарською діяльністю, а також природного, культурного та етнографічного потенціалу регіону.

Формами сільського зеленого туризму виступають: агротуризм, екотуризм та агроекотуризм.

Агротуризм – це форма сільського зеленого туризму, що має відпочинково-пізнавальний характер і передбачає перебування туристів в умовах сільської садиби (агрооселі) із можливістю залучення туристів до здійснення сільськогосподарської діяльності та традиційної місцевої культури. Відпочиваючі мають можливість призвичаїтись до традиційних ремесел, сільського побуту та праці (збирання плодів та ягід, приготування масла, сиру, випас худоби, та ін.). Саме сільське господарство виступає для них в якості дозвілля, розваги. Порядок надання фізичними особами послуг з тимчасового розміщення передбачений Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)» від 15 березня 2006 р.. Фізичні особи – власники або орендарі індивідуальних засобів розміщення, в яких за плату або безоплатно надається обмежена кількість місць (менш як 30) надають послуги з тимчасового розміщення (проживання) без державної реєстрації їх як суб’єктів підприємницької діяльності.

Екотуризм – це форма сільського зеленого туризму, що має екопросвітницький та рекреаційний характер, яка здійснюється у формі подорожі і відбувається в межах природоохоронних територій. Його різновидами можуть бути фауністичний, флористичний, етнографічній. Основними функціями такого виду сільського зеленого туризму є: екоосвітня (пізнання природи, отримання нових знань, навичок); природоохоронна, яка реалізується у природозберігаючій поведінці, з мінімальним впливом на природне середовище; етноекологічну (шанобливе ставлення до селян, повага до їх праці, традицій та звичаїв). Такий вид туризму передбачає регламентацію видів розважального відпочинку, які б не призводили до порушення цілісності екосистеми.

Поняття агроекотуризм передбачає відпочинок у селян, які вирощують органічну сільськогосподарську продукцію із застосуванням лише екологічних методів.

Об’єднує усі ці види сільського зеленого туризму те, що основними організаторами, що забезпечують їх функціонування є селяни, фізичні особи, які надають туристам послуги з тимчасового розміщення, організації їх харчування, дозвілля.