119. Наймані працівники сільськогосподарських підприємств як суб’єкти аграрних правовідносин.

Правовий статус працівника сільськогосподарського підприємства – це закріплена в нормах чинного законодавства, системно впорядкована сукупність прав, обов’язків та інтересів працівника у сфері обраної ним суспільної діяльності, які охороняються законом.

Розрізняють правовий статус: загальний, спеціальний, індивідуальний.

Загальний і спеціальний правові статуси існують поза стадією реалізації.

Індивідуальний статус – існує коли конкретна особа, тобто працівник сільського господарства реалізує належні йому статутні права і обов’язки. За характером індивідуальний правовий статус динамічний, змінний.

Правовий статус сільськогосподарських працівників складається з трьох основних частин:

1. конституційних прав, свобод і обов’язків громадян України;

2. прав і обов’язків, закріплених галузевим законодавством для всіх найманих працівників;

3. прав і обов’язків, що відображають специфіку правового становища працівників саме сільськогосподарських підприємств всіх форм власності, форм господарювання, а також найманих працівників фермерських господарств.

Основні права, свободи і обов’язки громадян закріплено в Конституції України. Вони складають основу правового становища громадян України і є єдині для всіх, в тому числі і для сільськогосподарських працівників. Зокрема, право на працю, право на відпочинок, право на соціальний захист, вільно об’єднуватися у політичні партії та громадські організації тощо. Проте, конституційні права і свободи громадян поєднуються з обов’язками.

Трудові права і обов’язки складають основу спеціального правового статусу всіх найманих працівників, регулюються нормами трудового права. Фактично в КЗПП України знайшли конкретизацію конституційні права та обов’язки найманих працівників, якими є сільськогосподарські працівники (за винятком членів виробничих с/г кооперативів, інших кооперативних підприємств).

Однак, особливості сільськогосподарського виробництва дають підставу говорити про специфіку умов праці найманих працівників у сільському господарстві. Такі особливості викликані тим, що сільськогосподарська праця носить сезонний характер, пов’язана з обробітком землі, на результати праці суттєво впливають природні фактори, розбіжність робочого періоду (оранка) з періодом виробництва (з періодом дозрівання та збору врожаю).

Найманими працівниками сільськогосподарських підприємств є фізичні особи, що працюють (виконують трудову функцію) у сільськогосподарських підприємствах на підставі укладених трудових договорів (контрактів). Соціально-економічне становище працівників у сільському господарстві має багато спільного з правовим становищем працівників інших галузей народного господарства. Підтвердженням цього є закріплення у Конституції України основних прав, свобод та обов’язків громадян, а саме ст. 43 – кожен має право на працю, що включає в себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або вільно погоджується. Держава при цьому гарантує рівні можливості у виборі професії, реалізації програм підготовки кадрів. Відповідно кожен має право на належні, безпечні умови праці, на оплату праці. Стаття 45 гарантує право на відпочинок, надання вихідних днів та щорічних оплачуваних відпусток.

Трудова діяльність найманих працівників сільськогосподарських підприємств регулюється нормами трудового законодавства. Трудові права та обов’язки складають основу спеціального статусу найманих працівників, однак особливості сільськогосподарського виробництва дають підстави говорити про специфіку умов праці найманих працівників сільського господарства. Така специфіка закріплена у Галузевих правилах внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій сільського господарства від 10 січня 1985 року. Ними закріплені основні права та обов’язки працівників та адміністрації цих утворень: раціонально використовувати землю, сільськогосподарську техніку, забезпечувати збереження майна, дотримуватися дисципліни праці, техніки безпеки. У випадку, коли діяльність сільськогосподарського підприємства потребує використання спеціальних знань, то такі підприємства можуть залучати до трудової участі за трудовим договором (контрактом) спеціалістів. Правовий статус спеціалістів сільського господарства закріплений в Положенні про спеціаліста сільського господарства (затверджене наказом Міністерства сільського господарства СРСР 19 жовтня 1977 р.). На підставі цього Положення сільськогосподарські підприємства приймають локальні акти та посадові інструкції відповідних спеціалістів. Особливості правового статусу найманих працівників мають місце в організації їх праці, формах та системах її оплати, у тривалості робочого часу та особливостях надання часу відпочинку.

Враховуючи сезонний характер робіт, потреба у робочій силі в різні періоди року змінюється. До роботи можуть залучатися сезонні та тимчасові працівники. Залежно від цього регулюється режим робочого часу та відпочинку. Згідно із трудовим Сезонні роботи – це роботи, які внаслідок природних кліматичних умов виконуються не цілий рік, а протягом певного періоду (сезону), що не перевищує шести місяців. Згідно Списку сезонних робіт і сезонних галузей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 р., № 278, до сезонних робіт у сільському господарстві належать робота в овочівництві, садівництві, виноградарстві, буряківництві, хмелярстві, на вирощуванні і збиранні картоплі, тютюну, кормів, баштанних культур, лікарських рослин; робота на інкубаторно-птахівничих та міжгосподарських інкубаторних станціях. законодавством нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Органи правління сільськогосподарського підприємств, за погодженням із профспілковим комітетом, у випадку виробничої необхідності може збільшити тривалість робочого дня для працівників, зайнятих у рослинництві, до 10 годин . В менш напружені періоди польових робіт, тривалість робочого дня може зменшуватися до 5 годин, а за бажанням працівників – і більше. У випадку виробничої необхідності робітники можуть залучатися до роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, з наданням інших днів відпочинку.

Дні відпочинку (щорічної відпустки) надаються, як правило, в осінньо-зимовий період. Сільськогосподарським підприємствам належить дотримуватися положень постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р., «Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня» щодо скороченої тривалості робочого тижня (не більше 36 год.) для працівників, зайнятих у галузі хімічного захисту рослин від шкідників і хвороб (із застосуванням хімічних засобів, отрутохімікатів), і працівників ветеринарної медицини.