96. Правове регулювання виробництва біопалива.

Україна належить до енергодефіцитних країн, що потребує невідкладної диверсифікації джерел енергозабезпечення. Її сільське господарство має значний потенціал виробництва енергії з альтернативних джерел, зокрема, виробництва біологічно відновлюваної речовини (біомаси) рослинного і тваринного походження з метою подальшого виготовлення з неї біопалива. Така біомаса може продукуватися унаслідок як вирощування так званих енергетичних культур, так використання відходів і залишків рослинницького й тваринницького виробництва. Незважаючи на це, виробництво біопалива сільськогосподарськими товаровиробниками, а також його використання різноманітними суб’єктами поки що не набуло значного поширення через низку чинників, у тому числі й організаційно-правових

Правове регулювання виробництва біопалива сільськогосподарськими товаровиробниками ґрунтується на приписах Законів України «Про альтернативні джерела енергії» від 20 лютого 2003 р., № 555-IV та «Про альтернативні види палива» від 14 січня 2000 р., № 1391-XIV, що мають загальний характер і не враховують специфіки виробничо-господарської діяльності саме названих суб’єктів. Фактично бракує і правових приписів, спрямованих на стимулювання виробництва біопалива сільськогосподарськими товаровиробниками.

Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами закріплює, що взаємне співробітництво включає також розвиток і підтримку відновлювальної енергетики, альтернативних видів палива, зокрема, стале виробництво біопалива. Звідси законодавством України мають бути імплементовані Директиви Європейського Парламенту та Ради 2001/77/ЄС від 27 вересня 2001 р. про створення сприятливих умов продажу електроенергії, виробленої з відновлювальних енергоджерел, на внутрішньому ринку електричної енергії, 2003/30/ЄС від 8 травня 2003 р. про стимулювання використання біопалива та інших видів відновлювального палива для потреб транспорту й 2009/28/ЄС від 23 квітня 2009 р. про заохочення до використання енергії, виробленої з відновлюваних джерел та якою вносяться зміни до, а в подальшому скасовуються Директиви 2001/77/ЄС та 2003/30/ЄС.

Найпоширенішим серед біопалив зараз є біодизель (біодизельне паливо) – екологічно чистий вид палива, який одержують із жирів рослинного і тваринного походження й використовують для заміни нафтового дизельного палива. Для вироблення біодизелю переважно використовується ріпакова сировина. Проте явний брак в Україні біопаливних заводів перетворює країну на сировинний придаток для виробництва біодизеля за кордоном. Інші ж енергетичні культури (енергетична верба, міскантус, просо лозовидне (свічграс) вирощуються в Україні здебільшого в порядку експерименту, хоча для їх культивування можна використовувати нерозподілені земельні ділянки, забруднені й малопродуктивні землі.

97. Види та зміст внутрішньогосподарських локальних нормативно-правових актів щодо врегулювання відносин з організації, дисципліни, оплати та охорони праці в сільськогосподарських підприємствах.

Зважаючи на різноманітний характер внутрішньогосподарських відносин внутрішньогосподарські локальні нормативноправові акти, що приймаються сільськогосподарським підприємством для регулювання внутрішньогосподарських відносин, також мають бути за змістом різноманітними. На практиці в більшості випадків у сільськогосподарських підприємствах обмежуються прийняттям лише декількох внутрішньогосподарських локальних нормативно-правових актів, серед яких Статут як основний внутрішньогосподарський локальний нормативно-правовий акт, що регламентує діяльність сільськогосподарського підприємства в цілому.

Статут сільськогосподарського підприємства є особливою формою правового регулювання внутрішніх відносин у сільськогосподарських підприємствах. Оскільки він є внутрішньогосподарським локальним нормативно-правовим актом, сфера його правового впливу, як вже зазначалося, поширюється тільки на внутрішні відносини у сільськогосподарському підприємстві. Статут сільськогосподарського підприємства є як правоутворюючим, так і праворегулюючим актом. У цьому виявляється така його специфічна ознака, як універсальність. Статут ре­гулює не певний вид відносин, а широке коло різнорідних внутрішньогосподарських відносин: земельні, трудові, майнові, організаційно-управлінські

У статуті конкретного сільськогосподарського кооперативу мають бути закріплені норми, які деталізують застосування форм, видів і систему оплати праці членів кооперативу з урахуванням гарантій, встановлених законодавством. Ніхто не може нав’язати конкретному сільськогосподарському кооперативу умови щодо обмеження рівня заробітної плати, невикористання розрахунків готівкою або тільки у формі натуральної сільськогосподарської продукції та ін. Саме статут окремого сільськогосподарського кооперативу надає йому суб’єктивні пра­ва і визначає юридичні обов’язки з питань оплати праці членів кооперативу. Зокрема:

• найменування і вид сільськогосподарського підприємства;

• зазначення власника (склад засновників, учасників) та місцезнаходження сільськогосподарського підприємства;

• предмет та мета діяльності сільськогосподарського підприємства; юридичний статус сільськогосподарського підприємства.

• порядок вступу до сільськогосподарського підприємства і виходу з нього;

• порядок визначення розміру та порядок внесення вступного внеску і паю;

• про склад майна сільськогосподарського підприємства: перелік фондів (основні, оборотні, інше майно, статутний фонд, резервний фонд, страховий фонд, інші фонди);

• порядок утворення майна; порядок розподілу прибутків та покриття витрат

• права і обов’язки членів сільськогосподарського підприємства; — про перелік органів управління сільськогосподарського підприємства, порядок їх формування, компетенцію; — форми трудової участі та оплати праці членів сільськогосподарського підприємства;

• розподіл доходів сільськогосподарського підприємства;

• про контрольні органи – спостережну раду, ревізійну комісію (ревізора);

• тощо

Важливою сферою локального правового регулювання внутрішньогосподарських відносин сільськогосподарських підпри­ємств є трудові відносини. За умов розвитку ринкових відносин подальше розширення самостійності сільськогосподарських підприємств у сфері правового регулювання умов праці членів колективно-кооперативних, фермерських господарств і праців­ників корпоративних підприємств. Правила внутрішнього розпорядку сільськогосподарського підприємства. Цей акт приймає вищий орган управління сільськогосподарського підприємства у порядку локальної нормотворчості, містить обов’язкові для виконання правила поведінки (норми), дотримання яких забезпечується заходами переконання та заходами примусу.

Положення про оплату праці в сільськогосподарському підприємстві Законом «Про сільськогосподарську кооперацію» визначаються правові засади організації та оплати праці членів кооперативу і найманих працівників. регулюються цим Законом, законодавством про працю України, Статутом та Правилами внутрішнього розпорядку. У Положеннях про оплату праці містяться норми, які набувають принципового значення для належного регулювання і гарантування прав членів даного підприємства з питань оплати їх праці

Положення про виробничі структурні підрозділи та компетенцію їх органів