11. Підзаконні нормативно-правові акти в системі аграрного законодавства.

Підзаконні нормативно-правові акти – це нормативно-правові акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і на його виконання.

До підзаконних нормативно-правових актів як джерел аграрного права належать Укази Президента, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, накази, інструкції та інші нормативно-правові акти, що приймаються Міністерствами та іншими центральними органами влади.

Укази і розпорядження Президента України. Серед них можна назвати такі:

від 8 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям»;

від 15 грудня 1998 року «Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай)»;

від 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки»;

від 20 грудня 2000 року «Про основні засади розвитку соціальної сфери села»;

від 29 січня 2001 року «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки»;

від 25 липня 2006 року «Про деякі питання організаційно-правового забезпечення формування та регулювання ринку землі та захисту прав власників земельних ділянок»;

від 19 серпня 2008 року «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)»;

від 23 квітня 2011 року «Про Міністерство аграрної політики та продовольства України» та інші, які спрямовані на проведення аграрної та земельної реформ у галузі сільськогосподарського виробництва, захист майнових прав селян, врегулювання відносин у сфері соціального розвитку села.

Постанови Верховної Ради України, які є нормативно-правовими за своїм змістом та виступають джерелами аграрного права. До таких постанов варто застосувати таку класифікацію:

а) обмежувально-заборонні

б) контрольно-регулювальні, що є програмними актами-реакцією законодавця на системні кризові зрушення в аграрновиробничій і аграрно-соціальній сферах, містять принципово нові організаційні, фінансові і правові положення-заходи щодо подолання кризових явищ, що надає їм нормативного характеру

(схвалені постановами Верховної Ради України:

«Рекомендації парламентських слухань на тему: «Сучасний стан та перспективи розвитку сільського господарства і харчової промисловості України» від 6 квітня 2009 р.,

Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні «Сільська молодь: стан, проблеми та шляхи їх вирішення» від 20 грудня 2005 р.,

«Рекомендації парламентських слухань «Про законодавче забезпечення розвитку буряко-цукрового комплексу в Україні та заходи щодо його покращання» від 3 березня 2005 р.);

в) забезпечувальні, якими є постанови Верховної Ради України про введення в дію Законів України (саме постановами парламенту було введено низку аграрних законів: «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про карантин рослин», «Про племінне тваринництво» та «Про ветеринарну медицину»);

г) ратифікувальні (майже всі ратифіковані постановами Верховної Ради України міжнародні договори досі не втратили своєї чинності завдяки зафіксованому в них принципу автоматичного продовження цих договорів щоразу на наступний п’ятирічний період після першого десятирічного строку їх дії у разі відсутності заперечення сторін, незважаючи на зміну процедури ратифікації);

д) розширювальні (постанова «Про порядок введення в дію Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» розширює дію цього закону за рахунок включення норми про те, що об’єкти соціально-побутового призначення поділу (паюванню) між членами колективного сільськогосподарського підприємства не підлягають.)

Постанови Верховної Ради України, що мають позанормативну, індивідуальну природу (організаційно-розпорядчі та аналітично-оціночні акти) не є джерелами аграрного права.

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, які є важливими для визначення перспектив розвитку сільського господарства України, наприклад,

«Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» від 19 вересня 2007 року,

«Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки заходів в агропромисловому комплексі шляхом здешевлення кредитів» від 29 квітня 2015 року зі змінами від 10 березня 2021 р. та інші, в яких вирішуються питання регулювання аграрного ринку, формування державного продовольчого резерву, здійснення заставних закупівель зерна, встановлення мінімальних й максимальних цін на окремі види сільськогосподарської продукції.

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 806-р., яким схвалено Стратегію розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року, що спрямована на формування ефективного, соціально спрямованого аграрного сектору економіки, що повинен задовольнити потреби внутрішнього ринку та забезпечити провідні позиції у світі на основі його багатоукладності та пріоритетності підтримки господарств, власники яких проживають у сільській місцевості, поєднують право на землю із працею на ній, а також власні економічні інтереси із соціальною відповідальністю перед громадою тощо.

Накази та інструкції Міністерства аграрної політики та продовольства України, серед яких:

наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 7 жовтня 2005 року «Про здійснення фінансових інтервенцій Аграрним фондом»;

від 18 липня 2008 року «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо оптимального співвідношення сільськогосподарських культур у сівозмінах різних ґрунтово-кліматичних зон України»;

Рішення і розпорядження органів виконавчої влади на місцях та органів місцевого самоврядування. Акти зазначених органів, як правило, є комплексними, тобто приймаються з широкого кола питань, направлені на врегулювання аграрних відносин. Такі акти доцільно називати місцевими, оскільки їх видають місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування. Вони розраховані як на громадян (фізичних осіб), так і на юридичних осіб (у тому числі сільськогосподарські підприємства), обмежуються певною адміністративною територією.