50. Правовий режим майна, що використовується для ведення особистого селянського господарства (суб’єкти та об’єкти права власності).

Майнові відносини в особистих селянських господарствах регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України «Про особисте селянське господарство» та іншими нормативним актами.

В основі цих відносин перебуває приватна власність фізичних осіб. Відповідно до ст. 6 Закону «Про особисте селянське господарство» до майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім’ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законом порядку.

Наведений перелік майнових об’єктів є невичерпним, адже громадяни можуть придбавати способами, що не заборонені законом та використовувати у своїй діяльності будь-яке інше майно, необхідне їм для ведення особистого селянського господарства. Окремі види майна можуть створюватися працею самих членів господарства, бути результатом їх діяльності (виготовлена продукція, продукти її переробки). Склад та кількість майна, що може бути у їх власності та користуванні не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

Специфічними майновими об’єктами що використовуються для ведення особистого селянського господарства є живі організми: сільськогосподарські та свійські тварини, птиця, бджолосім’ї, багаторічні насадження (сади, виноградники, ягідники). Причому тварини можуть виступати як у вигляді майна,що є засобом виробництва (робоча худоба) так і у вигляді сільськогосподарської продукції (продуктивна худоба). Відповідно до ст. 180 Цивільного кодексу України тварини є особливим об’єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Правила поводження з тваринами встановлюється законом.

Майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, може бути:

1) власністю однієї особи;

2) спільною частковою власністю осіб, що ведуть особисте селянське господарство;

3) спільною сумісною власністю його членів.

Особи, які ведуть особисте селянське господарство володіють і користуються майном спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Кожен із співвласників має право на виділ у натурі частки спільного майна, а також на його поділ. В обох випадках вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлене домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Спільна власність визнається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність. Між співвласниками в особистому селянському господарстві майнові відносини можуть ґрунтуватися також і на підставі права спільної часткової власності. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Співвласник має право на виділ натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Майно, що є у спільній частковій власності осіб, що ведуть особисте селянське господарство, може бути поділене в натурі за домовленістю між ними.

В разі визнання на підставі рішення суду громадянина, що веде особисте селянське господарство боржником і відсутності у нього коштів достатніх для задоволення вимог стягувача, відбувається примусове виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника. Відповідно до ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Не допускається звернення стягнення на майно, зазначене у «Переліку видів майна громадян, на як не може бути звернуто стягнення за виконавчими документами», що міститься у додатку до Закону. Зокрема до такого майна відносяться: носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні боржникові і особам, які перебувають на його утриманні; продукти харчування,- з розрахунку на три місяці; паливо, для приготування їжі та обігрівання приміщення протягом шести місяців; одна корова, а у разі відсутності корови – одна телиця; якщо немає ні корови, ні телиці – одна коза, вівця чи свиня – в осіб, які займаються сільським господарством; корм для худоби, який не підлягає вилученню в кількості, необхідній для годівлі худоби до початку її вигону на пасовище або до збору нових кормів; насіння, необхідне для чергової сівби (осінньої і весняної), та не знятий урожай – в осіб, які займаються сільським господарством (крім земельних ділянок, на які накладено стягнення); інструменти, необхідні для особистих професійних занять.

Підстави припинення права власності на майно, в тому числі і осіб, що ведуть особисте селянське господарство визначаються главою 25 Цивільного кодексу України.