3.6.1. Теоретичний блок Основні положення

Світогляд – це узагальнена система поглядів, переконань, ідеалів, в яких людина виражає своє ставлення до оточуючого її природного й соціального середовища. Являючись узагальненням знань, досвіду та емоційних оцінок, в яких відображені особливості суспільного буття людини, її місце в історично конкурентній системі суспільних відносин, світогляд особи визначає ідейну спрямованість усього її життя, діяльності та поведінки. Світогляд залежить не тільки від рівня суспільного розвитку та належності даної особи до того чи іншого суспільного класу, групи, а й від особливостей особистого життя людини, якихось конкретних умов. У широкому розумінні розвитку особи, її світогляд визначається її діалектичною взаємодією з суспільним середовищем. Свідомість особи не тільки відображує зовнішні впливи, а й являє собою відповідну збуджуючу силу, визначаючу життєдіяльність людини.

Специфіка світогляду – в цілісному, осмисленому відображенні дійсності опосередкованому суспільними та індивідуальними потребами, інтересами, завданнями, ідеалами. Орієнтуючи свідомість людини в системі суспільних відносин і природних взаємозв’язків, світогляд задає сукупність вихідних даних цінностей та установок, які впливають на поведінку та образ життя соціальних класів, груп та індивидів. Уявлення та ідеї, що входять до складу світогляду, стають переконаннями людини, беруть активну участь у формуванні її позиції відносно всіх життєво важливих явищ і подій у навколишньому житті.

Таким чином, світогляд – це істотний феномен як особистого, так і громадського (суспільного) життя людей. Можна сказати, що він відображує єдність індивідуальної та суспільної свідомості. Саме завдяки такій єдності свідомість окремої людини, зберігаючи свої особистісні характеристики, з’єднується з суспільною свідомістю.

Світогляд – це складне, неоднорідне, багатопланове утворення. Воно має досить складну структуру. Різні компоненти цієї структури виконують специфічні функції й разом з тим взаємно переплітаються.

Основними функціями світогляду є орієнтаційна, інформаційно-відображуюча й оцінююча.

Загальні уявлення про різні сторони об’єктивного світу дають науки про природу та суспільство. Ці уявлення складають важливий елемент світогляду. У своєрідному переломленні певні загальні сторони природної та соціальної дійсності так або інакше відображують література та мистецтво, мораль і право. В фантастичній, ілюзорній формі уявлення про світ і людину формулюються релігією. Загальну ж концепцію світу, так би мовити, його універсальну концепцію – його минулого, сучасного та майбутнього – виробляє філософія.

Проте, розглядаючи окремі компоненти світогляду, було б помилковим вважати, що він не має цілісного змісту й служить лише для загального визначення різних елементів духовного життя. Насправді світогляд – це не механічна сума відокремлених один від одного елементів свідомості. Теоретичне мислення виділяє з світогляду різні елементи, а в реальному житті вони органічно з’єднані і в цілому складають зміст світогляду. Взаємовідносини світогляду й різних форм свідомості – це взаємовідносини загального та окремого. В кожній окремій формі специфічно проявляється загальне. І якщо світогляд не може існувати поза філософією, наукою, правом, мораллю та іншими формами свідомості, то вони, в свою чергу, органічно пов’язані з світоглядом, як загальним об’єднуючим началом.

Залежно від того, які погляди домінують у тій чи іншій сукупності уявлень про світ у цілому, а також залежно від способу включення відповідних поглядів та уявлень у структуру світогляду, способу їхнього обґрунтування можна говорити про різні типи світогляду.

На ранніх етапах історії виростаючі з матеріальної практики емпіричні знання про навколишню дійсність служили орієнтиром у повсякденному житті й першоджерелом формування світогляду. Первісні емпіричні знання тісно переплітаються з міфологічними та релігійними уявленнями. Ці уявлення були фантастичним відображенням дійсності, вираженням безсилля людини перед стихійними силами природи та ілюзорним подоланням цього безсилля.

Зародження перших філософських систем знаменувало собою становлення якісно нового типу світогляду – філософсько-теоретичного. Від примітивно-емпіричного та релігійно-міфологічного він відрізняється як за формою, так і за змістом. На місце розрізнених відомостей, міфів і наївно антропоморфічного перенесення на об’єктивний світ міжособових стосунків філософія ставить виявлення ( в тій або іншій формі) властивих природі й людині властивостей і зв’язків. Найбільш загальні уявлення про природу, суспільство та людину, задавані ними норми поведінки людей стають предметом теоретичного розгляду, свідомого аналізу та відбору, що збагачує світогляд новим змістом, новими засобами усвідомлення світу та самої людини.

З виникненням і розвитком філософії як особливої форми суспільної свідомості домінуючу роль у формуванні світогляду починає відігравати філософія. Фактично до недавнього часу (до кінця ХІХ ст.) світогляд ототожнювався з філософією. Правда, при цьому говорячи про науковий світогляд, слід пам’ятати, що далеко не всякий філософський, теоретично обґрунтований світогляд є разом з тим і науковим, так само як не всяка теорія наукова. Властивість “теоретичність” характеризує, головним чином, форму організації знання, тоді як атрибут науковості є, насамперед, змістовна характеристика знання з точки зору його відношення до реальності. Філософський, теоретично обґрунтований світогляд стає науковим тільки завдяки більше чи менше точному відображенню в ньому об’єктивної дійсності. Головна характерна особливість наукового світогляду полягає в тому, що він розробляється не шляхом довільної, суб’єктивної рефлексії, а на основі філософського узагальнення одержаних наукою даних і висновків з них. Вирішальна умова переходу до теоретично обґрунтованого наукового світогляду – перетворення самої філософії в науку. Філософія – це найбільш загальне, світоглядне поняття, яке охоплює буквально всі сторони життя в його істотних проявах. Певна річ, при цьому ми маємо на увазі науково-матеріалістичну філософію.

Звичайно, в розвитку сучасного наукового світогляду велику роль відіграють конкретні науки: як суспільні, так і природничі. Світоглядна функція конкретних наук пов’язана, насамперед, з виробленням загального наукового світогляду, який спирається на сукупність відомостей усіх наук, на знання законів природи та суспільства, а також духовної діяльності людини.

Надзвичайно великий внесок у становлення й розвиток наукового світогляду внесли у свій час видатні природничонаукові досягнення ХІХ ст. – відкриття закону перетворення енергії, клітинна будова живої матерії та дарвінівська теорія еволюції. Світоглядне значення новітніх досягнень природознавства абсолютно очевидно підтверджується тією величезною літературою – філософською, соціологічною, науково-фантастичною, художньою, в якій філософськи осмислюються досягнення сучасної фізики, кібернетики, молекулярної біології, космонавтики і т.д.

Звичайно, в ролі певного аналізатора змісту наукових відкриттів виступає передова філософія. Особливість філософських узагальнень полягає в тому, що вони носять загальний характер. Філософія – знаряддя синтезування наявних знань, методологічних центрів взаємозв’язку та взаємовпливу наукових дисциплін.

Тут хочеться підкреслити особливий взаємовплив у формування наукового світогляду філософії та моралі, оскільки ці обидві форми свідомості чи не найбільш повно виконують світоглядні функції. Адже моральна свідомість, відображуючи загальну картину людського буття, виступає і як частина світогляду й одночасно показує свою роль у філософському обґрунтуванні моральних ідеалів.

Світоглядне значення моралі чітко вступає у взаємовідносини й з культурою. Особливо в наші дні яскраво висвітлюються проблеми культури та моралі. Сюди ж можна віднести й питання відношень моралі до природи, зважаючи, насамперед, на питання екології.

Окремо хочеться наголосити на тісному зв’язку світогляду з мистецтвом. Адже відомо, що мистецтво завжди було могутнім засобом пізнання життя та людських характерів, сферою активного пошуку істини та дійсним засобом виховання правдою, бо майстри літератури та мистецтва – це не просто носії певного світогляду, їхня роль полягає в художньо образному осмисленні та показу життя своєї епохи, а через неї й життя взагалі, в прагненні виразити те, що Гете називав "життям життя”. Таким чином, виходячи з вище сказаного, ще раз наголосимо, що під поняттям “світогляд” слід розуміти специфічну форму свідомості людини, включаючи в себе систему її знань, поглядів, переконань та ідеалів, в яких виражається її ставлення до розвитку природи і суспільства та які визначають її суспільно-політичну та морально-естетичну позицію й поведінку в різних сферах життя.

Наведене визначення, як бачимо, не тільки розкриває сутність світогляду як особистісної характеристики людини, а й дає відповідне уявлення про його структуру. Найважливішим компонентом структури світогляду є:

1) система наукових знань;

2) погляди;

3) переконання;

4) ідеали людини.

В свою чергу структурні елементи світогляду можна розділити на дві групи: об’єктивні (наукові знання) та суб’єктивні (погляди, переконання та ідеали).

Знання як об’єктивний компонент світогляду являють собою систему наукових істин, що мають форму описово-констатуючого судження особи. Вони пов’язані з осмисленням і розумінням об’єктивної сторони природних і суспільних явищ. Тому, зважаючи на це, можна стверджувати, що оволодіння науковими знаннями створює основу для вироблення в собі кожною особистістю наукового світогляду. Однак для того, щоб знання сприяли формуванню та розвитку світогляду, вони повинні набувати для людини об’єктивного смислу, тобто перетворюватись на її погляди та переконання, ставати основою вироблення її ідеалів.

Погляд – це судження, умовивід людини, пов’язаний з тлумаченням тих або інших природних чи суспільних явищ, вираження свого ставлення до них. Нерідко, наприклад, матеріалісти та ідеалісти одні й ті самі явища тлумачать по-різному.

Певна річ, погляди мають величезне значення для людини й відповідно впливають на її поведінку. Однак, прямий перехід від поглядів до вчинків відбувається не завжди.

Більш дійовим компонентом світогляду людини є переконання. Вони, як правило, характеризуються певним впливом ідейних збуджень (ідей) на діяльність, поведінку та особистісний розвиток людини. Всяка ідея як основа переконання людини являє собою глибоке пізнання істини й прагнення дотримуватися цієї істини в своєму житті. В цьому смислі під переконаннями розуміють сукупність глибоко осмислених та емоційно пережитих ідей, що головним чином відносяться до ідеології, політики, моралі та мистецтва, які визначають стійкість життєвого досвіду особи, характер її діяльності та поведінки. Переконання є наслідком виробленого інтелектуального емоційного процесу та життєвого досвіду особи, внаслідок яких засвоювані знання (ідеї) набувають сили глибоких внутрішніх мотивів і стимулів поведінки й служать основою зміцнення її вольових зусиль. Переконання – це те, що людина глибоко осмислила та пережила й що вона готова відстоювати за будь-яких умов.

Органічним компонентом світогляду є й ідеали особи. Ідеал (від грецького ідеа – уявлення) – це усвідомлення вищої досконалості, те, що стає метою діяльності, життєвим устремлінням особи.

Як свідчить концепція загальної середньої та вищої освіти в суверенній Українській державі, система світоглядних ідей у змісті освіти створює всі можливості формування у вихованців наукових поглядів, переконань та ідеалів. Певна річ, вирішальну роль у цьому процесі відіграють включені в зміст освіти світоглядні ідеї з питань розвитку природи, суспільства та людської свідомості. Це, звичайно, вимагає від кожного вчителя-вихователя глибокого осмислення цих ідей та їхнього вмілого використання в формуванні наукового світогляду учнів.

До найважливіших із цих ідей відносять такі: матеріальність світу та об’єктивні закономірності його розвитку; рух як форма існування матерії; первинність матерії та вторинність свідомості; розвиток як боротьба протилежностей; пізнаваність світу та його закономірностей; практика як основа пізнання та критерій істини; вирішальна роль праці в формуванні людини; матеріальне виробництво – основа суспільного розвитку; вирішальна роль народних мас в історії.

Певна річ, що в процесі формування наукового світогляду в учнів велику роль відіграють не тільки урочна (лекційна), а й позаурочна, гурткова та інші форми роботи… При цьому, як зазначив ще К.Д.Ушинський, “кожен клас, розпочинаючи з наймолодшого, повинен мати своє округлене світосприймання, доступне вікові учнів… З кожним роком це світосприймання повинно поглиблюватися, розширюватися, поповнюватися” (Твори, Т.3, С.178).