Види тез

Основні тези — це принципово важливі, головні положення, що узагальнюють зміст джерела, іноді у своїй сукупності мають характер

294

Психологія вищої школи: Практикум

головних висновків. Основних тез у тексті можна знайти лише декіль­ка, до того ж не з кожної частини твору їх можна виділити. їх можна успішно скласти лише після з'ясування суті всього твору загалом, а то­му записи треба робити тільки після ознайомлення з усією роботою.

Прості тези - це головні думки, що іноді входять складовою час­тиною в конспект, реферат. Таких тез міститься багато в кожному тво­рі в будь-якій його частині, а тому їх можна виділити навіть при пер­шому ознайомленні з науковим текстом.

До кожної основної тези може бути складено декілька (іноді бага­то) простих, що пояснюють і розкривають основну тезу. Якщо тези стосуються пунктів складного плану, то головним його пунктам мо­жуть відповідати основні тези, підпунктам - прості.

Такий тип запису, що включає два види тез (прості й основні), на­зивають складними тезами. Добре написані складні тези в сполу­ченні з планом і виписками (які ілюструють, розкривають деталі тез), можуть стати хорошим конспектом або рефератом.

Самобутня форма висловлення, оригінальність авторитетного су­дження можуть бути збережені в тезах, інакше вони втратять свою документальність, знизиться гострота сприйняття матеріалу.

Тези-цитати. Окремі тези можуть бути записані у вигляді цитат. Цей прийом застосовують при написанні рецензій і анотацій для по­рівняння різних точок зору, а також у тих випадках, коли необхідна особлива ретельність у висновках. Проте тези-цитати інколи можуть бути дуже довгими, тому корисно складати до них пункти плану.

На відміну від простих тез, що найчастіше можуть бути складені з цитат, основні тези здебільшого формулюють самостійно. Алгоритм формулювання тез може бути такий:

Після попереднього ознайомлення текст читають удруге, розбива­ючи його за допомогою плану або без нього (відокремленням, під­кресленням і рисками) на низку частин.

У кожній частині виділеного тексту шукають те, що визначило йо­го початкове членування, виписують або просто тимчасово відзнача­ють це головне в самому тексті.

Добре продумавши виділене, усвідомивши його суть, формулю­ють окремі положення - це і будуть тези.

Формулювання тез має бути чітким і коротким. У самих тезах не наводять фактів і прикладів, що їх обґрунтовують. Проте вдумайтеся у відомий вислів академіка І.П. Павлова: «...Навчіться виконувати чор­ну роботу в науці. Вивчайте, зіставляйте, примножуйте факти. Яким не було б досконалим крило птаха, воно ніколи б не змогло підняти його

Додатки

295

вгору, не спираючись на повітря. Факти - це повітря вченого. Без них Ви ніколи не зможете злетіти. Без них Ваші «теорії» - порожні потуги».

Вміло складені тези випливають одна з одної. Одна з них (перша, яка починає запис, або остання, яка завершує його) - найбільш загаль­на, яка визначає зміст інших або підсумовує всі попередні.

Буває, що низку положень потрібно об'єднати не в порядку їхнього розміщення в першоджерелі, а в їхньому логічному зв'язку, який важ­ливий для того, хто записує.

Щоб не ускладнювати пошук за своїми записами потрібних місць у книзі, корисно зв'язувати окремі тези з текстом оригіналу за допо­могою покликів на сторінки джерела (навіть до потрібного абзацу, а то й до окремого його рядка).

СКЛАДАННЯ АНОТАЦІЇ НАУКОВОЇ ПРАЦІ

Анотація - це коротка характеристика книги, статті, рукопису. Анотація пишеться у вигляді переліку основних питань, які розкри­ваються в друкованій праці, з оцінкою їхньої наукової новизни і прак­тичної значущості.

Анотації складаються за формою, яка має такий зміст: прізвище та ініціали автора; назва наукової праці, вид роботи (стаття, рукопис, мо­нографія, підручник, дисертація та ін.); місто, рік, видавництво, обсяг у сторінках; основні ідеї, результати та висновки друкованої праці.

Викладення матеріалу в анотації має бути стислим і точним. Треба використовувати синтаксичні конструкції, притаманні мові ділових документів, уникати складних граматичних зворотів. Необхідно ви­користовувати стандартизовану термінологію, уникати маловідомих термінів і символів.

Після кожної анотації наводять головні (ключові) слова. Головним словом називають слово або стійке словосполучення з тексту анота­ції, яке з погляду інформаційного пошуку несе смислове навантажен­ня. Сукупність головних слів повинна відображати поза контекстом основний зміст наукової праці. Загальна кількість головних слів по­винна бути не меншою від трьох і не більшою, ніж десять. Ключові слова подають у називному відмінку, пишуть у рядок, через кому.

ВИМОГИ І МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО НАПИСАННЯ